Самокритика, сором і звичка справлятися наодинці

У складні періоди життя, особливо в умовах вимушеної міграції, багато людей помічають, що стають до себе жорсткішими. З’являються думки: «Я маю бути сильним», «Я не маю права скаржитися», «Іншим ще гірше»... Ці установки можуть допомагати триматися, але водночас створюють сильний внутрішній тиск і виснаження.

У кожної людини є внутрішній голос, який оцінює і критикує. Він формується через досвід дитинства, соціальні норми та взаємодію з іншими людьми (его-частина). У нормі - цей голос допомагає адаптуватися, але коли він стає занадто жорстким, з’являється відчуття, що ви «недостатні», незалежно від зусиль.

Важливо розрізняти поняття: сором і провина. Провина: «Я зробив(ла) помилку (фокус на дії). Сором: «Зі мною щось не так» (фокус на особистості). Провина може бути корисною. Сором часто підриває самооцінку і змушує уникати проявлення.

Чому ж це посилюється під час еміграції? Адаптація до нового життя часто пов’язана з: втратою звичних ролей, мовними труднощами, порівнянням себе з іншими, страхом помилок. І в таких  умовах природно зростає невпевненість - і “внутрішній критик” стає гучнішим.

Це проявляється через постійну самокритику,  відчуття «я недостатній/ня», складно просити про допомогу, страх бути «незручним», провина за відпочинок або власні потреби.

Що може допомогти?

• Помічати свій внутрішній діалог (перший крок - самоусвідомлення)

• Запитувати себе: «Чий це голос?»

• Відрізняти сором від провини

• Говорити з собою так, як із близьким другом (ми не критикуємо друзів, а навпаки - підтримуємо їх)

• Дозволяти собі бути недосконалим (70% теж достатньо)

• Шукати підтримку, адже це про підтримку себе в складних моментах  

Психологічна стійкість - це здатність підтримувати себе у складні моменти. І слід памʼятати, що ви не стаєте кращими через жорсткість до себе. Зміни починаються з підтримки себе і самоемпатії: “Стати собі найкращим другом”.

‍

‍